Відмінності між версіями «Музей Лесі Українки»

[[Файл:MuseumLU1.jpg|міні|x190px|]]

Прагнення ретельно вивчити життя родини Косачів, спонукало працівників музею до науково-пошукової роботи. Наприкінці 1980-х років Тамарі Борисюк та Оксані Марковській пощастило зустрітися зі старшим сином Ольги Косач-Кривинюк – Михайлом Кривинюком (1905 – 1993), який мешкав у м. Свердловську та Марією Собіневською-Бешкуровою (1897 – 1993) – вихованкою родини Карпових (названих батьків К. Квітки), що жила в м. Кисловодську. Спогади М. Кривинюка, записані дослідницями, дозволили з’ясувати важливі моменти з біографії О. Косач-Кривинюк, обставини життя сім’ї Кривинюків у 20 – 40-ві роки ХХ ст., прокоментувати родинну іконографію.  

Перші меморіальні речі родини Косачів надійшли до музею 1988 року: план земельних маєтків Мглинського ключа на Чернігівщині за 1917 р.; малюнки Юрія Косача. Ці експонати передала Валентина Болдирєва (1910 – 2000) – родичка по лінії П. А. Косача, а 1989 р. у Олександра Петрова були придбані меблі, що належали сім’ї Ізидори Косач-Борисової.  

Співпраця з дослідниками життя та творчості Лесі Українки, колегами з Києва, Колодяжного, Новограда-Волинського, Ялти дарувала працівникам музею несподівані відкриття.  

Ті ж невтомні пошуки і наукова ретельність, привели працівників музею до Ольги Борисової-Сергіїв (1914 – 2001). Донька Ізидори Косач-Борисової залишилася чи не єдиною з тих, хто міг наблизити сучасників до родового «простору» Косачів. Вона була свідком і учасником подій, що змусили рідних Лесі Українки в 1943 р. назавжди залишити Батьківщину. Олеся, так у сім’ї називали Ольгу Юріївну, разом з дітьми та мамою пережила лихоліття Другої світової війни, і через табори Ді Пі емігрувала в 1949 р. до США. Жила в м. Піскатавей штат Нью-Джерсі.

З 1988 р. розпочалося листування між О. Сергіїв і Т. Скрипкою. Кожен лист від Ольги Юріївни переконував луцьку дослідницю в тому, що існує майже не знаний архів родини Косачів. Його впродовж десятиліть на чужині берегла Ізидора Косач-Борисова, а по її смерті в травні 1980 р. хранителькою цього « скарбу» стала О. Сергіїв. «Все, що у мене є, що мама зберегла, – все належить Україні», – писала в одному зі своїх листів до Т. Скрипки й запрошувала до себе у гості. Поїздка відкладалася, але Тамара Скрипка розпитувала-розшукувала тих, хто міг би зустрітися з Ольгою Сергіїв у США. Така нагода трапилася М. Г. Жулинському, який 1988 р. вирушив у наукове відрядження. «За рекомендацією Тамари Скрипки, – згадує Микола Григорович, – я відвідав 1989 року Ольгу Сергіїв у її будинку в м. Піскатавей неподалік Нью-Йорка. Невеличкого зросту, сухенька, швидка, гостра на слово, з чудовою пам’яттю, ця жіночка 75 років зберегла все, що лишилося від її тітки Ольги Петрівни і матері, та радо передала мною до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України унікальну збірку фотооригіналів і меморіальних речей Лесі Українки та її родини».  

* VІІ. Наука про Лесю Українку: становлення, розвиток, перспективи.

* VІІІ. Рідні «по крові і духові»: історія та трагедія родини Косачів.

Художні виставки стали невід’ємною частиною роботи музею. Надбання художнього фонду музей представляв у своє двадцятиліття в 2005 р. На виставці експонувалися малюнки племінника Лесі Українки – Юрія Косача; живописні полотна сучасника письменниці, ілюстратора журналів «Рідний край» і «Молода Україна», які видавала Олена Пчілка – Андроника Лазарчука; мистецькі роботи українських художників – О. Байдукова, К. Борисюка, Л. Медвєдя, Л. Іванової, С. Байдукової, В. Жупанюка, Л. Хведчука, М. Шамрили, В. Литвина, В. Кирилкова, А. Клімова, К. Якубека та ін.  

«Літературно-науковий вістник» та «Стародавня історія східних народів» Лесі Українки поповнили музейну колекцію раритетів завдяки Євгенові Сверстюку в 2008 р. Як відомо, підручник з історії стародавнього Сходу, Лариса Косач писала живучи в Луцьку та Колодяжному впродовж 1890 – 1891 рр., для навчання молодших сестер та брата. Рукопис книги довгі роки зберігала О. Косач-Кривинюк, яка й видала її у Катеринославі в 1918 р. Особливим є видання «Літературно-наукового вістника» за 1913 р. Це число присвячене письменниці та має посвяту: «Незабутній пам’яти Лесі Українки присвячує Редакція «Літературно-Наукового Вістника», котрий вона стільки літ прикрашувала своїми творами ».

У вересні 2011 р., музейна колекція збагатилася ще однією книгою «Літературно-наукового вісника». Число часопису, що вийшло в січні-березні 1912 р., нині безцінна рідкість, адже саме тут вперше опубліковано драму-феєрію «Лісова пісня» Лесі Українки. Цей дарунок музеєві Лесі Українки ВНУ зробив відомий український письменник і громадський діяч Іван Драч.