Відмінності між версіями «Науково-дослідний інститут Лесі Українки»

Прагнення документально підтвердити біографічні факти волинського періоду життя письменниці спонукало працівників музею до наукової роботи. Архівні та джерелознавчі пошуки спиралися на задум зібрати відомості про родину Косачів та «волинське коло» знайомих письменниці. Наприкінці 1980-х років Т.Скрипці та О.Марковській пощастило зустрітися зі старшим сином О.Косач-Кривинюк – Михайлом Кривинюком (1905 – 1993), який мешкав у м. Свердловську, та Марією Собіневською-Бешкуровою (1897 – 1993) – вихованкою родини Карпових (названих батьків К. Квітки), що жила в м. Кисловодську. Спогади М. Кривинюка, записані дослідницями, дозволили з’ясувати важливі моменти з біографії О.Косач-Кривинюк, обставини життя сім’ї Кривинюків у 20 – 40-ві роки ХХ ст., прокоментувати родинну іконографію.

Про життя подружжя Квіток на Кавказі розповіла М.Собіневська. Вперше вона зустрілася з Л.П.Косач у 1902 р. в Києві в домі Карпових. Згодом, разом із Ф.С.Карповою та подружжям Квіток, яке опікувалося дівчинкою, мов рідною дитиною, жила в Грузії. У листах до О.Марковської М.Собіневська писала: «Лариса Петровна Косач-Квитка любила меня как мать, уважала как человека, хотя и маленького, в 1902 роду и следующие годы до памятного 1913 года. Я помню свою тетю Лесю, которая своей добротой, сердечным отношением и материнской любовью помогла мне стать человеком».

Пошукова робота, співпраця з дослідниками життя та творчості Лесі Українки, колегами з Києва, Колодяжного, Новограда-Волинського, Ялти дарувала працівникам музею несподівані відкриття. До таких належить історія проживання родини Косачів у с. Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області. Документально підтвердили цей факт 1987 р. І.Денисюк і Т.Скрипка.  Їхні наполегливі пошуки підтвердилися архівними документами, світлинами Косачів із цього поліського куточка, фольклорними записами Олени Пчілки і перетворили, на перший погляд, другорядні подробиці з життя родини в надзвичайно важливі свідчення про Лесю Українку, Олену Пчілку, Петра Косача, Оксану Косач, Олену Тесленко-Приходько, Юрія Тесленка-Приходька та ін.

Ті ж невтомні пошуки і наукова ретельність, привели працівників музею до Ольги  Борисової-Сергіїв (1914 – 2001). Донька Ізидори Косач-Борисової залишилася чи не єдиною з тих, хто міг наблизити сучасників до родового «простору» Косачів. Вона була свідком і учасником подій, що спонукали рідних Лесі Українки 1943 р. назавжди залишити Батьківщину. Олеся, так у сім’ї називали Ольгу Юріївну, разом із дітьми та мамою пережила лихоліття Другої світової війни, через табори ДіПі емігрувала 1949 р. до США. Жила в м. Піскатавей, штат Нью-Джерсі.

Власне, це ще одна частина архіву Косачів, що її довгі роки берегли Ізидора Косач-Борисова та Ольга Сергіїв. Серед оригіналів – дві фотокартки, що належали Лесі Українці.

За спогадами Ізидори Косач-Борисової, обидві світлини стояли на письмовому столі Лесі Українки.