Анонім

Відмінності між версіями «Музей Лесі Українки»

Матеріал з wiki.vnu.edu.ua

Музей Лесі Українки (переглянути вихідний код)

Версія за 12:57, 2 лютого 2022

Жодних змін в розмірі ,  12:57, 2 лютого 2022
→‎Історичні відомості:
Рядок 37: Рядок 37:


11 вересня 1985 р. урочистості з нагоди відкриття Музею Лесі Українки ЛДПІ, зібрали на Волині чимало гостей. Іван Денисюк, Микола Жулинський, Юрій Щербак, Лукаш Скупейко, Віра Римська, Лариса Іванова та інші залишили в книзі відгуків такі слова: «День відкриття Музею Лесі Українки в Луцьку – світлий, незабутній день. Адже Волинь відіграла вирішальну роль у духовному зростанні Лесі. Саме тут народився її знаменитий девіз – надія! Сподіватись! Тут, у Луцьку, в Колодяжному, вона сформувалася як письменниця, як мислитель всесвітнього культурного діапазону. Волинь у часи Лесі Українки була однією зі столиць української літератури, нашого мистецтва. Музей у Луцьку – один із променів всенародної любові й шани, якою освітлена постать Лесі Українки. Дякуємо організаторам музею, всім тим, хто доклав свою працю і свої таланти до святого діла – звеличення дочки українського народу».
11 вересня 1985 р. урочистості з нагоди відкриття Музею Лесі Українки ЛДПІ, зібрали на Волині чимало гостей. Іван Денисюк, Микола Жулинський, Юрій Щербак, Лукаш Скупейко, Віра Римська, Лариса Іванова та інші залишили в книзі відгуків такі слова: «День відкриття Музею Лесі Українки в Луцьку – світлий, незабутній день. Адже Волинь відіграла вирішальну роль у духовному зростанні Лесі. Саме тут народився її знаменитий девіз – надія! Сподіватись! Тут, у Луцьку, в Колодяжному, вона сформувалася як письменниця, як мислитель всесвітнього культурного діапазону. Волинь у часи Лесі Українки була однією зі столиць української літератури, нашого мистецтва. Музей у Луцьку – один із променів всенародної любові й шани, якою освітлена постать Лесі Українки. Дякуємо організаторам музею, всім тим, хто доклав свою працю і свої таланти до святого діла – звеличення дочки українського народу».
Прагнення ретельно вивчити життя родини Косачів, спонукало працівників музею до науково-пошукової роботи. Наприкінці 1980-х років Тамарі Борисюк та Оксані Марковській пощастило зустрітися зі старшим сином Ольги Косач-Кривинюк – Михайлом Кривинюком (1905 – 1993), який мешкав у м. Свердловську та Марією Собіневською-Бешкуровою (1897 – 1993) – вихованкою родини Карпових (названих батьків К. Квітки), що жила в м. Кисловодську. Спогади М. Кривинюка, записані дослідницями, дозволили з’ясувати важливі моменти з біографії О. Косач-Кривинюк, обставини життя сім’ї Кривинюків у 20 – 40-ві роки ХХ ст., прокоментувати родинну іконографію.
Про життя подружжя Квіток на Кавказі розповіла Марія Собіневська. Вперше вона зустрілася з Ларисою Петрівною Косач у 1902 р. в Києві в домі Карпових. Згодом, разом із Феоктистою Карповою та подружжям Квіток, жила в Грузії. В листах до Оксани Марковської, Марія Собіневська писала: «Лариса Петровна Косач-Квитка любила меня как мать, уважала как человека, хотя и маленького, в 1902 роду и следующие годы до памятного 1913 года. Я помню свою тетю Лесю, которая своей добротой, сердечным отношением и материнской любовью помогла мне стать человеком».


[[Файл:MuseumLU1.jpg|міні|x150px|]]
[[Файл:MuseumLU1.jpg|міні|x150px|]]
Рядок 57: Рядок 61:


[[Файл:MuseumLU9.jpg|міні|x150px|]]
[[Файл:MuseumLU9.jpg|міні|x150px|]]
Прагнення ретельно вивчити життя родини Косачів, спонукало працівників музею до науково-пошукової роботи. Наприкінці 1980-х років Тамарі Борисюк та Оксані Марковській пощастило зустрітися зі старшим сином Ольги Косач-Кривинюк – Михайлом Кривинюком (1905 – 1993), який мешкав у м. Свердловську та Марією Собіневською-Бешкуровою (1897 – 1993) – вихованкою родини Карпових (названих батьків К. Квітки), що жила в м. Кисловодську. Спогади М. Кривинюка, записані дослідницями, дозволили з’ясувати важливі моменти з біографії О. Косач-Кривинюк, обставини життя сім’ї Кривинюків у 20 – 40-ві роки ХХ ст., прокоментувати родинну іконографію.
Про життя подружжя Квіток на Кавказі розповіла Марія Собіневська. Вперше вона зустрілася з Ларисою Петрівною Косач у 1902 р. в Києві в домі Карпових. Згодом, разом із Феоктистою Карповою та подружжям Квіток, жила в Грузії. В листах до Оксани Марковської, Марія Собіневська писала: «Лариса Петровна Косач-Квитка любила меня как мать, уважала как человека, хотя и маленького, в 1902 роду и следующие годы до памятного 1913 года. Я помню свою тетю Лесю, которая своей добротой, сердечным отношением и материнской любовью помогла мне стать человеком».


Перші меморіальні речі родини Косачів надійшли до музею 1988 року: план земельних маєтків Мглинського ключа на Чернігівщині за 1917 р.; малюнки Юрія Косача. Ці експонати передала Валентина Болдирєва (1910 – 2000) – родичка по лінії П. А. Косача, а 1989 р. у Олександра Петрова були придбані меблі, що належали сім’ї Ізидори Косач-Борисової.  
Перші меморіальні речі родини Косачів надійшли до музею 1988 року: план земельних маєтків Мглинського ключа на Чернігівщині за 1917 р.; малюнки Юрія Косача. Ці експонати передала Валентина Болдирєва (1910 – 2000) – родичка по лінії П. А. Косача, а 1989 р. у Олександра Петрова були придбані меблі, що належали сім’ї Ізидори Косач-Борисової.  
Javorskyi
trusted
3104

редагування

Отримано з http://wiki.vnu.edu.ua/wiki/Спеціальна:Мобільна_різниця_версій/47647