“Сучасний стан та перспективи оптимізації парку-пам’ятки місцевого значення «Літинський»”

Волинь, з її різноманітними ландшафтами, численними озерам та річкам, багатим видовим складом природних біотопів здавна приваблювала польську та російську знать, яка оселялася в мальовничих куточках, де будувала свої маєтки. Обов’язковим їх елементом був парк з штучними чи природними водоймами, малими архітектурними формами. За свідченнями польських дослідників, практично не існувало населенного пункту на Волині, де не було б парку, який підкреслював багатство, смак і суспільне становище його власника.
З усіх старовинних садибних парків, які збереглись на Волині, значну наукову та культурну цінність становить Літинський. Розташований він в селі Літин Турійського району на площі 8,4 га. Є припущення, що парк заснований панами Шумавськими у другій половині XIX ст. Проте окремі дерева, вік яких більше 200 років, однозначно свідчать, що парк або закладався раніше, або він створювався на основі вже існуючої природної рослинності. У 1972 році йому надано статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. Підпорядковується він місцевій селищній раді.
На плані парк має форму прямокутника, що простягається з півночі на південь. Рельєф території рівнинний, майже плоский з нахилом в сторону долини струмка. Це відповідає вимогам побудови класичної садиби, будова якої розташовувалась у партерній частині парку, але до наших днів не збереглась. У парку виділяються 3 послідовно розміщених одна за одною частини: на початку — фруктовий сад, за ним — власне парк, в кінці — знову фруктовий сад. Кожна з цих частин відрізняється функціональним призначенням та характером насаджень. Вони чітко відділені одна від одної широкими алеями. Від входу в парк відходить головна алея, яка є основною домінантою його планування. Дерева та кущі, насаджені по периметру парку, об'єднують його складові частини в єдине ціле і забезпечують споглядання відкритих просторів та лісового масиву з протилежної частини - з боку заплави водойми. Розташування вікових дерев свідчить, що через парк проходила сітка прогулянкових алей і доріжок, з яких можна було милуватися групами дерев, або окремими екземплярами екзотів.

Найбільшу цінність становить центральна частина парку. Посередині парку через перші дві частини проходить широка алея з вікових дерев липи серцелистої, крони яких у верхньому ярусі зімкнулися, утворивши природну альтанку. Для алеї, що відділяє передній фруктовий сад від власне паркових насаджень, використано ялину звичайну. Нею, а також дубом і ясеном, оконтурена партерна частина парку. Значний вік дерев надає алеям монументального вигляду. Паркова частина побудована у ландшафтному стилі. Центральну алею чітко прокладено на початку та в кінці цієї частини. У центрі вона непомітно "розчиняється" і зливається з контурами просторої галявини овальної форми. З раннього ранку до заходу сонця вона залита яскравим світлом, надаючи пейзажам легкості та ажурності, створюючи можливості коротких перспектив. Проте, ця частина парку у наш час наближається за виглядом до природного лісового масиву, в якому все важче прослідкувати первісний задум архітекторів. Це враження особливо посилює щільний багаторічний самосів дерев та кущів з бузини чорної, ясена американського, робінії несправжньоакацієвої.
Цінними об’єктами парку є вікові дерева. Так, в алеї, розташованій при виході із паркової частини у другий фруктовий сад, ростуть липи серцелисті, одна із яких має висоту 27 м, діаметр стовбура 1,26 м. Вражають своїми розмірами столітні дуби, клени, ялини. Виділяється серед насаджень куртина модрини польської, екземпляри якої мають висоту 24 м, діаметр стовбура 0,7 м. Серед екзотичних рослин слід відмітити вікові дерева Larix decidua, Acer trautvetteri, Fagus sylvatica, Tilia heterophylla.
Таким чином, в побудові парку вдало поєднуються естетичні та раціональні мотиви створення. Його пейзажі мають ліричний відтінок, а спокійні композиції створюють романтичний настрій. Густі алеї з вікових дерев ялини звичайної та липи серцелистої сприяють формуванню з одного боку відчуття захищеності, з другого - величі. В наш час парк порівняно добре зберігся. Він огороджений з боку села. В насадженнях не відчувається негативного антропогенного впливу, але відбувається їх сильна природна деградація.
В результаті проведених у 2000-2008 роках польових досліджень насаджень парку нами виявлено 52 види деревних рослин, які відносяться до 22 родин та 40 родів (Табл.1). Відділ Pinophyta представлений 6 видами, які відносяться до 4 родів та 2 родин. З відділу Magnoliophyta на території парку зростає 46 видів рослин, які належать до 20 родин та 36 родів класу Magnoliopsyda. Найбагатшими є родини Rosaceae (11 видів), Pinaceae, Aceraceae, Salicaceae (по 5 видів). У родовому спектрі найбільш повно представлені роди Acer (5), Populus (3), Tilia (3). За життєвими формами рослини розподілені наступним чином: дерев - 38, кущів – 14 видів.
Географічний аналіз показав, що переважна більшість видів рослин (38 видів) мають Європейський та Азійський ареал поширення. З Північної Америки походять 9, Кавказу – 2, Балкан – 2, Середньої Азії – 1 видів. У трьох видів походження невідоме. Одна рослина згідно літературних джерел гібридного походження.
В насадженнях парку зростає 13 видів інтродуцентів. Віковий період їх існування засвідчив успішність їх інтродукції в нових умовах зростання. Вони регулярно плодоносять і є цінними маточниками для насіннєвого розмноження з метою отримання посадкового матеріалу місцевої репродукції. Крім того, використання екзотів у вирішенні паркових композицій надає парку індивідуальності і сприяє виразності об’ємно-просторового вирішення.
Внаслідок загущеності випадковими деревними рослинами з низькими декоративними якостями (клен ясенелистий, бузина чорна), великої кількості сухостою, хворих та ушкоджених буревіями дерев насадження парку «Літинський» потребують невідкладних санітарно-гігієнічних заходів. Це перш за все необхідність очищення від сухих та хворих рослин, знищення самосіву, що заважає нормальному росту цінних видів, проведення рубок догляду, санітарних рубок, освітлення солітерів, куртин, створення можливості для близьких та далеких перспектив і на кінцевому етапі – підсадження цінних видів рослин у місцях відпаду зі збереженням первісної структури насаджень парку.