Відмінності між версіями «Музей Лесі Українки»

Художні виставки стали невід’ємною частиною роботи музею. Надбання художнього фонду музей представляв у своє двадцятиліття в 2005 р. На виставці експонувалися малюнки племінника Лесі Українки – Юрія Косача; живописні полотна сучасника письменниці, ілюстратора журналів «Рідний край» і «Молода Україна», які видавала Олена Пчілка – Андроника Лазарчука; мистецькі роботи українських художників – О. Байдукова, К. Борисюка, Л. Медвєдя, Л. Іванової, С. Байдукової, В. Жупанюка, Л. Хведчука, М. Шамрили, В. Литвина, В. Кирилкова, А. Клімова, К. Якубека та ін.  

Музеєві Лесі Українки Волинського національного університету таланить на щедрих людей. Саме їхні дарунки формують основний фонд музейного зібрання.  

«Літературно-науковий вістник» та «Стародавня історія східних народів» Лесі Українки поповнили музейну колекцію раритетів завдяки Євгенові Сверстюку в 2008 р. Як відомо, підручник з історії стародавнього Сходу, Лариса Косач писала живучи в Луцьку та Колодяжному впродовж 1890 – 1891 рр., для навчання молодших сестер та брата. Рукопис книги довгі роки зберігала О. Косач-Кривинюк, яка й видала її у Катеринославі в 1918 р. Особливим є видання «Літературно-наукового вістника» за 1913 р. Це число присвячене письменниці та має посвяту: «Незабутній пам’яти Лесі Українки присвячує Редакція «Літературно-Наукового Вістника», котрий вона стільки літ прикрашувала своїми творами ».

У вересні 2011 р., музейна колекція збагатилася ще однією книгою «Літературно-наукового вісника». Число часопису, що вийшло в січні-березні 1912 р., нині безцінна рідкість, адже саме тут вперше опубліковано драму-феєрію «Лісова пісня» Лесі Українки. Цей дарунок музеєві Лесі Українки ВНУ зробив відомий український письменник і громадський діяч Іван Драч.  

Разом з автографами письменниці до музею надійшли 20 листів-листівок близького оточення письменниці, що датуються 1904 – 1915 рр. Серед них поштові картки від знайомих до Лариси Косач та Климента Квітки, поштівки до М. Собіневської, що адресувалися на ім’я К. Квітки. Всі ці меморії стали справжньою знахідкою, адже про них не згадувалося ні в родинному архіві, ні в дослідницьких студіях про письменницю.  

Архіви, як і люди, мають свої долі. Цю істину вкотре підтвердила подія, що відбулася 2 квітня 2009 р. Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України в особі тодішнього голови Ю. Савчука, передала на постійне збереження до Музею Лесі Українки ВНУ архівні документи та меморіальні речі Лесі Українки та родини Косачів, які повернулися в Україну завдяки Тамарі Скрипці.