Науково-дослідний інститут Лесі Українки: відмінності між версіями

[[Файл:MuzejLU2.jpg|міні|x230px|]]

У середині 1980-х рр. за ініціативи ректора Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки Н.В.Бурчака і завдяки науково-пошуковій роботі викладачів інституту – Г.І.Мудрик, О.Г.Бурчак, А.З.Омельковця, М.К.Боженка, Т.О.Борисюк (Скрипки), О.М.Марковської – розпочалося комплектування музейного фонду. Основою стали документи та матеріали, що висвітлювали волинські витоки таланту Лесі Українки: поетичні першодруки, опубліковані в журналі «Зоря» (1884); прижиттєві збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902); унікальна колекція поштових листівок кінця ХІХ – поч. ХХ ст. із краєвидами тих міст, де жила й творила письменниця; «Українські узори» Олени Пчілки; фольклористичні матеріали з особистого архіву К. Квітки та ін.

Прагнення документально підтвердити біографічні факти волинського періоду життя письменниці спонукало працівників музею до наукової роботи. Архівні та джерелознавчі пошуки спиралися на задум зібрати відомості про родину Косачів та «волинське коло» знайомих письменниці. Наприкінці 1980-х років Т.Скрипці та О.Марковській пощастило зустрітися зі старшим сином О.Косач-Кривинюк – Михайлом Кривинюком (1905 – 1993), який мешкав у м. Свердловську, та Марією Собіневською-Бешкуровою (1897 – 1993) – вихованкою родини Карпових (названих батьків К. Квітки), що жила в м. Кисловодську. Спогади М. Кривинюка, записані дослідницями, дозволили з’ясувати важливі моменти з біографії О.Косач-Кривинюк, обставини життя сім’ї Кривинюків у 20 – 40-ві роки ХХ ст., прокоментувати родинну іконографію.

Про життя подружжя Квіток на Кавказі розповіла М.Собіневська. Вперше вона зустрілася з Л.П.Косач у 1902 р. в Києві в домі Карпових. Згодом, разом із Ф.С.Карповою та подружжям Квіток, яке опікувалося дівчинкою, мов рідною дитиною, жила в Грузії. У листах до О.Марковської М.Собіневська писала: «Лариса Петровна Косач-Квитка любила меня как мать, уважала как человека, хотя и маленького, в 1902 роду и следующие годы до памятного 1913 года. Я помню свою тетю Лесю, которая своей добротой, сердечным отношением и материнской любовью помогла мне стать человеком».