Знані випускники

Мистецька родина Жупанюків – випускники

Гордістю Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки є його випускники, які примножують славу рідного аlma mater своїми талантами та добрими ділами.

Серед них Алла та Ярослав Жупанюки – випускники інституту мистецтв 1997 р. Подружжя добре відоме не тільки волинянам. Нещодавно Асоціація випускників побувала у них у гостях і поцікавилася життям своїх колишніх студентів.

– Що привело вас в інститут мистецтв? Алла: «Першою, хто відкрив для мене світ мистецтва, була учитель малювання ЗОШ № 11 Л. Бодовська. Її уроки справили незабутнє враження і вплинули на подальший життєвий вибір. Далі була художня школа м. Луцька, де перші професійні навички отримала від чудового викладача, майстра своєї справи Н. Кумановської». Ярослав: «Звичайно, перші враження про поезію малярства прийшли до мене з батьковими полотнами ще в дитинстві. Відомий графік, аквареліст, живописець-пейзажист В. Жупанюк створив цілу серію іконописних робіт. Він чи не єдиний художник в Україні, який пише образи з історичними сюжетами. Його картини пройняті любов’ю до рідного краю і щирим захопленням красою навколишнього світу. Проте я не відразу став художником. Спочатку була армія, потім – робота монтувальником сцени у Київському музично-драматичному театрі. Мріяв вступити до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого. Але доля привела мене на підготовчі курси Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. Тут я і познайомився з майбутньою дружиною». Алла: «Ми разом навчались і закінчили інститут мистецтв уже Волинського державного університету імені Лесі Українки». – Хто з викладачів запам’ятався найбільше? Алла:«Заняття з майстерності Тетяни Галькун були не тільки уроками грамоти образотворчого мистецтва. Вона намагалася виховати у нас почуття гідності і любові до себе. Багато моїх однокурсників своїм подальшим життєвим шляхом завдячують саме цій красивій душею і вродливій жінці та мудрому наставникові». Ярослав:«Багато професійних навичок ми, студенти, почерпнули у викладача Олександра Берлача. Із захопленням згадую його цікаві заняття. А ще пам’ятаю незабутні студентські роки, нашу улюблену університетську команду КВК, учасником якої я був. А особливо – збірну м. Луцька «Легенда», як разом із Сашком Положинським захищав честь рідного міста». – Чим живете сьогодні? Алла:«Мабуть, у мені перемогли материнські почуття. Моя мама В. Зімінаусе своє життя присвятила роботі, пов’язаній із вихованням маленьких діток. Цю любов вона передала і мені. Сьогодні керую зразковою арт-студією «Веселка» у Волинському державному центрі естетичного виховання шкіл та профтехучилищ. Для діток, які через певні обставини не можуть займатись у художніх студіях на ТРК «Аверс» створили телепередачу «Чарівна майстерня», яка уже більше 7 років. За цей час вона знайшла багато прихильників. Маленькі глядачі із захопленням вивчають основи образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, освоюють майстер-класи з мистецтвав техніцібіопластики, солоного тіста, трави-мотанки. А нещодавно наша «Чарівна майстерня» стала переможцем Усеукраїнського конкурсу «Кришталеві джерела» у номінації «Художня програма для дітей». Ярослав: «Я спочатку віддавав перевагу реалістичному (у кращому розумінні цього слова) художньому письму. У роботах намагався відтворити те, що може назавжди зникнути з нашої землі і більше ніколи не відродиться, – волинську природу, сільські дороги, старі хати, поля з їхніми працьовитими людьми. Аби передати свої відчуття, шукав різні відтінки. Роботи неодноразово виставлялися на виставках живопису. Згодом став малювати ікони, розписувати храми». – Це складно? Ярослав: «Іконописець – це не просто ремісник, який володіє відповідною технікою. Ікона – це філософська річ. Вона вимагає покликання, розуміння релігії. Не кожен живописець може утримати свою творчу натуру у поставлених рамках. Це служіння вимагає також від людини благочестивого, несуєтного способу життя. Вона повинна знати закони іконопису, історію ікони, яку пише, розуміти її символічне та богословське значення». – Сьогодні Ви член Національної спілки художників України. Попри свою мистецьку діяльність знаходите час і для викладання в духовній семінарії. Де берете стільки запалу? Дружина Вас підтримує? Ярослав:«Скажу чесно: Алла – це моє натхнення та підтримка в усьому. Вона подарувала мені донечку та синочка. Вони – моє щастя, сенс життя. Напевне, у них я черпаю силу та бажання творити». – Зустрічаєтеся зі своїми однокурсниками? Згадуєте роки навчання в університеті? Ярослав: «Безперечно. Студентські роки незабутні. Часто спілкуємося, зустрічаємося. Багато з них обрали шлях іконописців, зокремаС. Данилюк, В. Манойло, С. Литвин, С. Форманюк, А. Манько Він не одногрупник , а вчитель Ярослава з іконопису Алла:«Серед колишніх однокурсників є і педагоги, і митці, і бізнесмени. Своє вміння і бачення у мистецтві передає дітям викладач Палацу учнівської молоді ім. І.Франка, м. Ковеля. О. Цюп’ящук, разом зі своїми студентами опановує техніку малярства у Київській художній академії Н. Рихлюк-Фесенко». Вона закінчила цю академію, є живописцем, мешкає в Києві. Ярослав:«Ми вдячні Волинському державному університету імені Лесі Українки, його викладачам, усім працівникам. І, звичайно, нашим батькам. Усі вони намагалися закласти у нас найкраще, чим володіли самі: знання, життєву мудрість, чесність і порядність. Низький уклін їм за це від усіх випускників інституту мистецтв 1997 р. випуску!» Алла:«Наостанок хочу додати: приємно, що в університеті існує Асоціація випускників. Вона робить хорошу справу, об’єднуючи навколо рідного навчального закладу колишніх студентів. Ми радіємо, що нас пам’ятають. Завжди будемо раді співпраці з університетом, втіленню спільних планів і проектів. Бажаємо рідному вишу, Асоціації здійснення усіх мрій, здоров’я і натхнення нашим викладачам!