Відмінності між версіями «Музей Лесі Українки»

Матеріал з wiki.vnu.edu.ua
Перейти до навігації Перейти до пошуку
 
(Не показано 37 проміжних версій цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:MuzejLU1.jpg|міні|x350px|'''Музей Лесі Українки''']]
[[Файл:MuzejLU1.jpg|міні|x190px|'''Музей Лесі Українки''']]
= <span style="color:#A81C07">Контакти:</span> =  
= <span style="color:#A81C07">Контакти:</span> =  


Рядок 8: Рядок 8:
'''Адреса:'''
'''Адреса:'''


43025, м. Луцьк, вул. Потапова, 9, 1-й поверх (навчально-бібліотечний корпус С)
43025, м. Луцьк, вул. Банкова, 9, 1-й поверх (навчально-бібліотечний корпус С)


'''Телефон:'''
'''Телефон:'''
Рядок 19: Рядок 19:


кандидат філологічних наук, старший викладач (за сумісництвом) кафедри '''[[української літератури]]'''
кандидат філологічних наук, старший викладач (за сумісництвом) кафедри '''[[української літератури]]'''
'''[http://sky.easypano.com/EPSUpload3/Tour/2021/05-31/12/637580622877945906/index.html Віртуальний 3-D тур Музеєм Лесі Українки]'''
= <span style="color:#A81C07">Загальні відомості:</span> =
Музей Лесі Українки – візитна картка Волинського національного університету імені Лесі Українки і приваблива локація в туристичному маршруті Луцька.
Музейна колекція представлена меморіальними речами родини Косачів, автографами та іконографією Лесі Українки; добіркою прижиттєвих і рідкісних видань творів письменниці; зібранням мистецьких робіт, присвячених Лесі Українці. Створено базові умови для роботи: дві виставкові зали, фондова кімната.
Визначальними для діяльності та розвитку музею є культурно-просвітницька робота і наукова праця.
Основне завдання Музею Лесі Українки ВНУ – популяризація життя і творчості письменниці та її близького оточення. Свою суспільну мету працівники музею прочитують у словах «найріднішого і найправдивішого» біографа Лесі Українки, її сестри Ольги Косач-Кривинюк: «Найкращою шаною для пам’яті Лесі Українки, цього втілення благородства, лагідності, добрості, а разом з тим незламної сили й мужності, буде те, коли її юні земляки з незламною надією в серці будуть так само напосідливо, як вона, працювати над собою, щоб стати гідними громадянами її укоханої України».
Робота над Повним академічним зібранням творів Лесі Українки у 14-т. томах, хоча і узагальнила багаторічну працю над формуванням цілісного уявлення про творчість письменниці, а також виправдала музейну наполегливість у зібранні базового матеріалу (прижиттєвих видань, журнальних першодруків, іконографії і т. д.), проте й накреслила нові перспективи та напрямки музейних наукових пошуків.
= <span style="color:#A81C07">Історичні відомості:</span> =
У середині 1980-х рр. за ініціативи ректора Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки Нестора Бурчака і науково-пошуковій роботі викладачів інституту – Галини Мудрик, Ольги Бурчак, Андрія Омельковця, Тамари Борисюк (Скрипки), Оксани Марковської розпочалося комплектування музейного фонду. Основою стали прижиттєві збірки «На крилах пісень» (1893), «Відгуки» (1902), колекція поштових листівок кінця ХІХ – поч. ХХ ст. з краєвидами тих міст, де жила й творила письменниця; «Українські узори» Олени Пчілки; фольклористичні матеріали з особистого архіву К. Квітки та ін.
11 вересня 1985 р. урочистості з нагоди відкриття Музею Лесі Українки ЛДПІ, зібрали на Волині чимало гостей. Іван Денисюк, Микола Жулинський, Юрій Щербак, Лукаш Скупейко, Віра Римська, Лариса Іванова та інші залишили в книзі відгуків такі слова: «День відкриття Музею Лесі Українки в Луцьку – світлий, незабутній день. Адже Волинь відіграла вирішальну роль у духовному зростанні Лесі. Саме тут народився її знаменитий девіз – надія! Сподіватись! Тут, у Луцьку, в Колодяжному, вона сформувалася як письменниця, як мислитель всесвітнього культурного діапазону. Волинь у часи Лесі Українки була однією зі столиць української літератури, нашого мистецтва. Музей у Луцьку – один із променів всенародної любові й шани, якою освітлена постать Лесі Українки. Дякуємо організаторам музею, всім тим, хто доклав свою працю і свої таланти до святого діла – звеличення дочки українського народу».
Прагнення ретельно вивчити життя родини Косачів, спонукало працівників музею до науково-пошукової роботи. Наприкінці 1980-х років Тамарі Борисюк та Оксані Марковській пощастило зустрітися зі старшим сином Ольги Косач-Кривинюк – Михайлом Кривинюком (1905 – 1993), який мешкав у м. Свердловську та Марією Собіневською-Бешкуровою (1897 – 1993) – вихованкою родини Карпових (названих батьків К. Квітки), що жила в м. Кисловодську. Спогади М. Кривинюка, записані дослідницями, дозволили з’ясувати важливі моменти з біографії О. Косач-Кривинюк, обставини життя сім’ї Кривинюків у 20 – 40-ві роки ХХ ст., прокоментувати родинну іконографію.
[[Файл:MuseumLU1.jpg|міні|x150px|]]
[[Файл:MuseumLU2.JPG|міні|x150px|]]
[[Файл:MuseumLU3.jpg|міні|x250px|'''Ольга Сергіїв''']]
[[Файл:MuseumLU4.jpg|міні|x200px|]]
[[Файл:MuseumLU5.jpg|міні|x150px|]]
[[Файл:Ergrth (1).jpg|міні|x150px|]]
[[Файл:MuseumLU6.jpg |міні|x280px|]]
[[Файл:MuseumLU7.jpg|міні|x150px|]]
[[Файл:MuseumLU8.JPG|міні|x150px|]]
[[Файл:MuseumLU9.jpg|міні|x150px|]]
Про життя подружжя Квіток на Кавказі розповіла Марія Собіневська. Вперше вона зустрілася з Ларисою Петрівною Косач у 1902 р. в Києві в домі Карпових. Згодом, разом із Феоктистою Карповою та подружжям Квіток, жила в Грузії. В листах до Оксани Марковської, Марія Собіневська писала: «Лариса Петровна Косач-Квитка любила меня как мать, уважала как человека, хотя и маленького, в 1902 роду и следующие годы до памятного 1913 года. Я помню свою тетю Лесю, которая своей добротой, сердечным отношением и материнской любовью помогла мне стать человеком».
Перші меморіальні речі родини Косачів надійшли до музею 1988 року: план земельних маєтків Мглинського ключа на Чернігівщині за 1917 р.; малюнки Юрія Косача. Ці експонати передала Валентина Болдирєва (1910 – 2000) – родичка по лінії П. А. Косача, а 1989 р. у Олександра Петрова були придбані меблі, що належали сім’ї Ізидори Косач-Борисової.
Співпраця з дослідниками життя та творчості Лесі Українки, колегами з Києва, Колодяжного, Новограда-Волинського, Ялти дарувала працівникам музею несподівані відкриття.
1987 року Іван Денисюк і Тамара Скрипка, на основі архівних документів, підтвердили історію проживання родини молодшої сестри Петра Косача – Олени Косач (в одруженні Тесленко-Приходько) у с. Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області.
Ті ж невтомні пошуки і наукова ретельність, привели працівників музею до Ольги Борисової-Сергіїв (1914 – 2001). Донька Ізидори Косач-Борисової залишилася чи не єдиною з тих, хто міг наблизити сучасників до родового «простору» Косачів. Вона була свідком і учасником подій, що змусили рідних Лесі Українки в 1943 р. назавжди залишити Батьківщину. Олеся, так у сім’ї називали Ольгу Юріївну, разом з дітьми та мамою пережила лихоліття Другої світової війни, і через табори Ді Пі емігрувала в 1949 р. до США. Жила в м. Піскатавей штат Нью-Джерсі.
З 1988 р. розпочалося листування між О. Сергіїв і Т. Скрипкою. Кожен лист від Ольги Юріївни переконував луцьку дослідницю в тому, що існує майже не знаний архів родини Косачів. Його впродовж десятиліть на чужині берегла Ізидора Косач-Борисова, а по її смерті в травні 1980 р. хранителькою цього « скарбу» стала О. Сергіїв. «Все, що у мене є, що мама зберегла, – все належить Україні», – писала в одному зі своїх листів до Т. Скрипки й запрошувала до себе у гості. Поїздка відкладалася, але Тамара Скрипка розпитувала-розшукувала тих, хто міг би зустрітися з Ольгою Сергіїв у США. Така нагода трапилася М. Г. Жулинському, який 1988 р. вирушив у наукове відрядження. «За рекомендацією Тамари Скрипки, – згадує Микола Григорович, – я відвідав 1989 року Ольгу Сергіїв у її будинку в м. Піскатавей неподалік Нью-Йорка. Невеличкого зросту, сухенька, швидка, гостра на слово, з чудовою пам’яттю, ця жіночка 75 років зберегла все, що лишилося від її тітки Ольги Петрівни і матері, та радо передала мною до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України унікальну збірку фотооригіналів і меморіальних речей Лесі Українки та її родини».
В листопаді 1989 р. в Музеї Лесі Українки Луцького державного педагогічного інституту відбулася знакова для України подія. Вперше 74 світлини з архіву родини Косачів були представлені на виставці «Повернення… Леся Українка та її родина в унікальному зібранні фотооригіналів середини ХІХ – початку ХХ ст., подарованому Ольгою Сергіїв із США», яку підготували Тамара Скрипка та Оксана Марковська.
Час вимагав розповісти правдиву історію про долю рідних Лесі Українки. Виставка «Повернення…» відкрила інформаційний простір для матеріалів про трагедію родини. Завдяки публікаціям Т. Скрипки волиняни зачитувалися фрагментами з «Хронології життя та творчости Лесі Українки» Ольги Косач-Кривинюк; знайомилися зі спогадами Ізидори Косач-Борисової та ін.
Пам’ятним для Волині став 1991 р.: у лютому до 120-річчя від дня народження Лесі Українки відбулася міжвузівська науково-теоретична конференція «Леся Українка. Особистість. Творчість. Доля», а вересень цього ж року зібрав у Луцьку учасників Міжнародного симпозіуму «Леся Українка і світова культура». Відомі україністи – Лариса Онишкевич (США), Ліда Терзійська (Болгарія), Мікулаш Нервли (Словаччина), Ярослав Розумний (Канада), Степан Козак (Польща), Тарас Гунчак (США) та інші, відвідавши музей Лесі Українки, зауважили у книзі відгуків: «Хай музей стане Центром Волинського Лесезнавства».
Про неперервність традицій спілкування науковців свідчать започатковані в 1996 р. щорічні наукові читання та семінари, міжнародні конференції. Хронологія цих подій знайшла своє відображення як в основному, так і науково-допоміжному фондах музею.
Незмінний інтерес відвідувачів до життя та творчості Лесі Українки, історії родини Косачів сприяли оновленню музейної експозиції. Робота над цим проектом розпочалася за ініціативи Надії Сташенко в червні 2003 р.
23 лютого 2004 р. відбулася презентація нової експозиції, основу якої склали розділи:
* І. «Працівники на ниві українства»: історія роду Драгоманових-Косачів.
* ІІ. «Надія – їй же першу пісню я співала»: Леся Українка та родина Косачів у Луцьку.
* ІІІ. Волинські дороги Косачів.
* IV. Леся Українка та її доба.
* V. «Пісні коханого волинського краю»: український фольклор у записах і дослідженнях Лесі Українки, Олени Пчілки, Ольги Косач-Кривинюк, Климента Квітки.
* VІ. Дивоцвіт «Лісової пісні».
* VІІ. Наука про Лесю Українку: становлення, розвиток, перспективи.
* VІІІ. Рідні «по крові і духові»: історія та трагедія родини Косачів.
Художні виставки стали невід’ємною частиною роботи музею. Надбання художнього фонду музей представляв у своє двадцятиліття в 2005 р. На виставці експонувалися малюнки племінника Лесі Українки – Юрія Косача; живописні полотна сучасника письменниці, ілюстратора журналів «Рідний край» і «Молода Україна», які видавала Олена Пчілка – Андроника Лазарчука; мистецькі роботи українських художників – О. Байдукова, К. Борисюка, Л. Медвєдя, Л. Іванової, С. Байдукової, В. Жупанюка, Л. Хведчука, М. Шамрили, В. Литвина, В. Кирилкова, А. Клімова, К. Якубека та ін.
Музеєві Лесі Українки Волинського національного університету таланить на щедрих людей. Саме їхні дарунки формують основний фонд музейного зібрання.
В грудні 2002 р. львівська дослідниця Марія Вальо подарувала музеєві першодрук збірки «Відгуки» Лесі Українки з особистої бібліотеки Марії Фуртак-Деркач (1896 – 1972) із підписом власниці – «Марійка Фуртак». Це їй у далекому 1943 р., О. Косач-Кривинюк залишила частину безцінного архіву письменниці, а вже 1947 р. вийшли друком «Неопубліковані твори Лесі Українки» з передмовою М. Деркач. Разом зі збіркою до музею надійшли рукописні матеріали М. Деркач.
В 2004 р. професор ВНУ Мирослав Кратко передав до музею поетичну антологію «Українська муза», що вийшла друком у Києві 1908 р. заходами та за редакцією О. Коваленка. У виданні вміщено твори Лесі Українки та Олени Пчілки з короткими довідково-біографічними матеріалами про письменниць.
«Літературно-науковий вістник» та «Стародавня історія східних народів» Лесі Українки поповнили музейну колекцію раритетів завдяки Євгенові Сверстюку в 2008 р. Як відомо, підручник з історії стародавнього Сходу, Лариса Косач писала живучи в Луцьку та Колодяжному впродовж 1890 – 1891 рр., для навчання молодших сестер та брата. Рукопис книги довгі роки зберігала О. Косач-Кривинюк, яка й видала її у Катеринославі в 1918 р. Особливим є видання «Літературно-наукового вістника» за 1913 р. Це число присвячене письменниці та має посвяту: «Незабутній пам’яти Лесі Українки присвячує Редакція «Літературно-Наукового Вістника», котрий вона стільки літ прикрашувала своїми творами ».
У вересні 2011 р., музейна колекція збагатилася ще однією книгою «Літературно-наукового вісника». Число часопису, що вийшло в січні-березні 1912 р., нині безцінна рідкість, адже саме тут вперше опубліковано драму-феєрію «Лісова пісня» Лесі Українки. Цей дарунок музеєві Лесі Українки ВНУ зробив відомий український письменник і громадський діяч Іван Драч.
Єдиний на Волині примірник «Співомовок Степана Руданського», що вийшли друком у Києві 1880 р. під видавничим криптонімом «Н-й Г-ъ Волынський» подаровано «Фондом Ігоря Палиці – Новий Луцьк» у 2013 р.
Звичайно, найцінніше у фондах музею – рукописи та меморіальні речі Лесі Українки та її близького оточення. В 2007 р. Волинський національний університет імені Лесі Українки придбав для музею п’ять автографів письменниці. Це – листи-листівки Лесі Українки, надіслані в 1911 – 1913 рр. з Єгипту в Кутаїсі до рідних. Три з них адресовано Феоктисті Карповій (названій матері Климента Квітки), яка проживала на Кавказі з подружжям Квіток, два листи написано до Марії Собіневської.
Разом з автографами письменниці до музею надійшли 20 листів-листівок близького оточення письменниці, що датуються 1904 – 1915 рр. Серед них поштові картки від знайомих до Лариси Косач та Климента Квітки, поштівки до М. Собіневської, що адресувалися на ім’я К. Квітки. Всі ці меморії стали справжньою знахідкою, адже про них не згадувалося ні в родинному архіві, ні в дослідницьких студіях про письменницю.
Архіви, як і люди, мають свої долі. Цю істину вкотре підтвердила подія, що відбулася 2 квітня 2009 р. Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України в особі тодішнього голови Ю. Савчука, передала на постійне збереження до Музею Лесі Українки ВНУ архівні документи та меморіальні речі Лесі Українки та родини Косачів, які повернулися в Україну завдяки Тамарі Скрипці.
Власне, це ще одна частина архіву Косачів, що її довгі роки берегли Ізидора Косач-Борисова та Ольга Сергіїв. Серед оригіналів – дві фотокартки, що належали Лесі Українці. На одній із них, Леся Українка разом із Ольгою Кобилянською. Це фото зроблене в Чернівцях у 1901р.
Другий знімок – мить життя Лариси Косач вихоплена Юрієм Тесленком- Приходьком, зроблений в Києві в травні 1913 р.
Особливий інтерес становлять меморії родини Косачів: полтавська плахта ХІХ ст., що належала Олені Пчілці; шовкові стрічки Лариси, Ольги, Оксани, Ізидори; авторизовані машинописи Ольги Косач-Кривинюк; спогади та матеріали Ізидори Косач-Борисової, рідкісні фото Оксани Косач-Шимановської, Юрія Косача, Ольги Сергіїв; документи за підписом К. Квітки; матеріали до біографії Оксани Драгоманової та ін.
Чимало цінних експонатів подарувала музейному зібранню Тамара Скрипка. Справжніми скарбами основного фонду є «Народні мелодії з голосу Лесі Українки. Списав і упорядив К. Квітка» (1917 – 1918), «Хронологія життя і творчости Лесі Українки» О. Косач-Кривинюк, «Леся Українка. Твори в 12-ти томах» (Нью-Йорк,1953-1954), «Леся Українка. Вибрані твори» (Регенсбурґ,1946), «Леся Українка. Бояриня» (Торонто, 1971), «Р. Задеснянський. Леся Українка» (1945), «Леся Українка (1871-1971): збірник праць на 100-річчя поетки» (Філадельфія, 1971 – 1980), «Five Russian plays.With one from the Ukrainian» (New-York, 1977), «Spirit of flame. A Collection of the works of Lesya Ukrainka» (New-York, 1950) та інші.
Не менш значущими є надходження, що стосуються Юрія Миколайовича Косача (1908 – 1990). Його редакторська і письменницька праця представлена у виданні «За синім океаном», що виходило в Нью-Йорку з вересня 1959 – по серпень 1963 року. Нині в колекції музею, завдяки Т. Скрипці, зберігається 6 чисел журналу. Діаспорна періодика представлена числами журналів «Арка» (Мюнхен, 1946 – 1947 рр.), «Нові дні» (Канада-Торонто, 1966), «Овид» (Буенос-Айрес, Аргентина, 1950) та ін.
Щедрі дарунки музей отримав і від академіка Миколи Жулинського: «Лісова пісня» (1914), прижиттєві видання творів Юрія Косача та ін.
Завдяки людям, які в різні роки опікувалися музеєм, він став знаним осередком культурного життя Волині.
= <span style="color:#A81C07">Виставки:</span> =
'''''З фондових матеріалів музею організовано виставки, присвячені Лесі Українці, родині Косачів, діячам культури минулого і сучасного:'''''
* «Може, то тільки легенда, край той, осяяний сонцем…»: невідомі автографи Лесі Українки (2007); 
* «Стежками подорожей Лесі Українки» (2008);
* «Із фондів Музею Лесі Українки ВНУ: нові надходження» (2009);
* «Олена Пчілка та Юрій Косач: перегук поколінь» (2010);
* «Музей Лесі Українки ВНУ: історія, факти, постаті» (до 25-ліття Музею Лесі Українки ВНУ) (2010);
* «В піснях наших завжди сіятимуть зорі...»: фольклористична діяльність Лесі Українки, Олени Пчілки, О. Косач-Кривинюк, К. Квітки ) (2011);
* «Лісова пісня» Лесі Українки в графіці українських художників (спільний проект Музею видатних діячів української культури, м. Київ та музею Лесі Українки ВНУ) (2011);
* «Леся Українка в національному книговиданні» (2012);
* «Від дарунка до експозиції: друзі музею Лесі Українки СНУ» (2013);
* «Волинські образки: українська еліта в документах і матеріалах» (2013);
* «Шевченкіана родини Косачів» (2014);
* «Волинський художник Андроник Лазарчук» (2015);
* «Мій рід не звик ждать крайньої потреби, він завжди й скрізь ішов у першій лаві…»: традиції родинного виховання сім’ї Косачів (2015);
* «Дякую вам що ми в світі зустрілися»: волинська сага Євгена Сверстюка (2015);
* «Українка: життя і епоха» (2016);
* «Місто “Надії”: Луцьк в життєвій і творчій біографії Лесі Українки» (2017);
* «Товаришки»: Леся Українка і Ольга Кобилянська (2018);
* «Сестри»: Ольга Косач-Кривинюк (2019);
* «Наші найлюбіші родичі»: Драгоманови-Косачі в історії української культури (2020);
* «Історія з історіями, або Повне академічне видання творів Лесі Українки»(2021);
* «Хай спомин мій між вами буде…»: вечір-спогад про Нестора Бурчака (2021).
= <span style="color:#A81C07">Представлення музейної колекції та її історії у публікаціях:</span> =
* Документи і матеріали Лесі Українки та родини Косачів у музеях, установах Волині /Упорядкув. Т. Данилюк-Терещук, Н. Пушкар. Луцьк, 2008.
* Данилюк-Терещук Т. Олена Пчілка на сторінках видання «Радянська Волинь» (1987–1991) // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. Вип. 17. Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький, 2008.
* Данилюк-Терещук Т. Виставка «Із фондів музею Лесі Українки ВНУ: нові надходження у Волинському національному університеті» // Леся Українка і сучасність: зб. наук. пр. Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. С. 646.
* Данилюк-Терещук Т. Виставка «Олена Пчілка та Юрій Косач: перегук поколінь» в музеї Лесі Українки ВНУ // Леся Українка і сучасність: зб. наук. пр. Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. Т.6. С. 657–658.
* Данилюк-Терещук Т. Музей Лесі Українки Волинського національного університету : історія та сучасність // Леся Українка : доля, культура, епоха : наук. зб. Вип. 1. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. С. 117–184.
* Данилюк-Терещук Т. З музейних скарбів // Леся Українка : доля, культура, епоха : наук. зб. Вип. 2. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. С. 272 – 274.
* Данилюк-Терещук Т. Штрихи до портрета Оксани Михайлівни Марковської // Волинь філологічна : текст і контекст. Вип. 13. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. С. 34 –37.
* Данилюк-Терещук Т. Люди і долі: історія музею Лесі Українки ВНУ імені Лесі Українки // Університетські музеї: європейський досвід та українська практика. Ніжин: Вид-во НДУ імені Миколи Гоголя, 2012. С. 80 – 89.
* Данилюк-Терещук Т. Видання «Лісової пісні» Лесі Українки у музеях та установах Волині // «Лісова пісня» Лесі Українки в рецепція. Луцьк–Ковель, 2015. С. 45 –70.
* Данилюк-Терещук Т. «Дякую вам що ми в світі зустрілись…»: до історії фонду Євгена Сверстюка в музеї Лесі Українки СНУ // Волинь філологічна: текст і контекст. Євген Сверстюк – митець і громадянин: зб. наук. пр. Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2016. Вип. 21. С. 280–282.
* Данилюк-Терещук Т. Виставка, присвячена Євгену Сверстюку. Слово і Час. 2016. № 2. С. 27.
= <span style="color:#A81C07">Науково-популярні матеріали:</span> =
* '''[https://www.youtube.com/watch?v=ZuJy8z7E-Sk Данилюк-Терещук Т. Вектори життєтворчості Олени Пчілки]'''
= <span style="color:#A81C07">Участь у регіональних і всеукраїнських проєктах:</span> =
* «Екскурсоводи у відпустці» (2012)
* «Імена Луцька» (2014)
* «Вишивка етнографічна»: альбом українських орнаментів Олени Пчілки (2015)
* «Вишивка в одязі видатних українців» (2020)
* «Лесі Українці 150» (2021)
* «Літо в Колодяжному» (2021) та ін.
= <span style="color:#A81C07">Відзнаки:</span> =
[[Файл:MuzejLU9.jpg|міні|x150px|]]
* 2005 р. – наказом Міністерства освіти і науки України Музею Лесі Українки ВНУ присвоєно звання «Зразковий музей», 2008 р. цей статус підтверджено вдруге.
* 2009 р. – на Першому всеукраїнському конкурсі громадських музеїв України експозицію Музею Лесі Українки ВНУ визнано кращою серед громадських музеїв України й відзначено І місцем у номінації «Краще експозиційне оформлення».
* 2012 р. – Постановою колегії управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації № 2/1 Музею Лесі Українки при Східноєвропейському національному університеті присвоєно найменування «Народний музей».

Поточна версія на 13:17, 23 червня 2023

Музей Лесі Українки

Контакти:

Імейл:

Danyljuk-Tereshchuk@vnu.edu.ua

Адреса:

43025, м. Луцьк, вул. Банкова, 9, 1-й поверх (навчально-бібліотечний корпус С)

Телефон:

+380332248302

Директор Музею Лесі Українки:

Данилюк-Терещук Тетяна Ярославівна

кандидат філологічних наук, старший викладач (за сумісництвом) кафедри української літератури

Віртуальний 3-D тур Музеєм Лесі Українки

Загальні відомості:

Музей Лесі Українки – візитна картка Волинського національного університету імені Лесі Українки і приваблива локація в туристичному маршруті Луцька.

Музейна колекція представлена меморіальними речами родини Косачів, автографами та іконографією Лесі Українки; добіркою прижиттєвих і рідкісних видань творів письменниці; зібранням мистецьких робіт, присвячених Лесі Українці. Створено базові умови для роботи: дві виставкові зали, фондова кімната.

Визначальними для діяльності та розвитку музею є культурно-просвітницька робота і наукова праця.

Основне завдання Музею Лесі Українки ВНУ – популяризація життя і творчості письменниці та її близького оточення. Свою суспільну мету працівники музею прочитують у словах «найріднішого і найправдивішого» біографа Лесі Українки, її сестри Ольги Косач-Кривинюк: «Найкращою шаною для пам’яті Лесі Українки, цього втілення благородства, лагідності, добрості, а разом з тим незламної сили й мужності, буде те, коли її юні земляки з незламною надією в серці будуть так само напосідливо, як вона, працювати над собою, щоб стати гідними громадянами її укоханої України».

Робота над Повним академічним зібранням творів Лесі Українки у 14-т. томах, хоча і узагальнила багаторічну працю над формуванням цілісного уявлення про творчість письменниці, а також виправдала музейну наполегливість у зібранні базового матеріалу (прижиттєвих видань, журнальних першодруків, іконографії і т. д.), проте й накреслила нові перспективи та напрямки музейних наукових пошуків.

Історичні відомості:

У середині 1980-х рр. за ініціативи ректора Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки Нестора Бурчака і науково-пошуковій роботі викладачів інституту – Галини Мудрик, Ольги Бурчак, Андрія Омельковця, Тамари Борисюк (Скрипки), Оксани Марковської розпочалося комплектування музейного фонду. Основою стали прижиттєві збірки «На крилах пісень» (1893), «Відгуки» (1902), колекція поштових листівок кінця ХІХ – поч. ХХ ст. з краєвидами тих міст, де жила й творила письменниця; «Українські узори» Олени Пчілки; фольклористичні матеріали з особистого архіву К. Квітки та ін.

11 вересня 1985 р. урочистості з нагоди відкриття Музею Лесі Українки ЛДПІ, зібрали на Волині чимало гостей. Іван Денисюк, Микола Жулинський, Юрій Щербак, Лукаш Скупейко, Віра Римська, Лариса Іванова та інші залишили в книзі відгуків такі слова: «День відкриття Музею Лесі Українки в Луцьку – світлий, незабутній день. Адже Волинь відіграла вирішальну роль у духовному зростанні Лесі. Саме тут народився її знаменитий девіз – надія! Сподіватись! Тут, у Луцьку, в Колодяжному, вона сформувалася як письменниця, як мислитель всесвітнього культурного діапазону. Волинь у часи Лесі Українки була однією зі столиць української літератури, нашого мистецтва. Музей у Луцьку – один із променів всенародної любові й шани, якою освітлена постать Лесі Українки. Дякуємо організаторам музею, всім тим, хто доклав свою працю і свої таланти до святого діла – звеличення дочки українського народу».

Прагнення ретельно вивчити життя родини Косачів, спонукало працівників музею до науково-пошукової роботи. Наприкінці 1980-х років Тамарі Борисюк та Оксані Марковській пощастило зустрітися зі старшим сином Ольги Косач-Кривинюк – Михайлом Кривинюком (1905 – 1993), який мешкав у м. Свердловську та Марією Собіневською-Бешкуровою (1897 – 1993) – вихованкою родини Карпових (названих батьків К. Квітки), що жила в м. Кисловодську. Спогади М. Кривинюка, записані дослідницями, дозволили з’ясувати важливі моменти з біографії О. Косач-Кривинюк, обставини життя сім’ї Кривинюків у 20 – 40-ві роки ХХ ст., прокоментувати родинну іконографію.

MuseumLU1.jpg
MuseumLU2.JPG
Ольга Сергіїв
MuseumLU4.jpg
MuseumLU5.jpg
Ergrth (1).jpg
MuseumLU6.jpg
MuseumLU7.jpg
MuseumLU8.JPG
MuseumLU9.jpg

Про життя подружжя Квіток на Кавказі розповіла Марія Собіневська. Вперше вона зустрілася з Ларисою Петрівною Косач у 1902 р. в Києві в домі Карпових. Згодом, разом із Феоктистою Карповою та подружжям Квіток, жила в Грузії. В листах до Оксани Марковської, Марія Собіневська писала: «Лариса Петровна Косач-Квитка любила меня как мать, уважала как человека, хотя и маленького, в 1902 роду и следующие годы до памятного 1913 года. Я помню свою тетю Лесю, которая своей добротой, сердечным отношением и материнской любовью помогла мне стать человеком».

Перші меморіальні речі родини Косачів надійшли до музею 1988 року: план земельних маєтків Мглинського ключа на Чернігівщині за 1917 р.; малюнки Юрія Косача. Ці експонати передала Валентина Болдирєва (1910 – 2000) – родичка по лінії П. А. Косача, а 1989 р. у Олександра Петрова були придбані меблі, що належали сім’ї Ізидори Косач-Борисової.

Співпраця з дослідниками життя та творчості Лесі Українки, колегами з Києва, Колодяжного, Новограда-Волинського, Ялти дарувала працівникам музею несподівані відкриття. 1987 року Іван Денисюк і Тамара Скрипка, на основі архівних документів, підтвердили історію проживання родини молодшої сестри Петра Косача – Олени Косач (в одруженні Тесленко-Приходько) у с. Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області.

Ті ж невтомні пошуки і наукова ретельність, привели працівників музею до Ольги Борисової-Сергіїв (1914 – 2001). Донька Ізидори Косач-Борисової залишилася чи не єдиною з тих, хто міг наблизити сучасників до родового «простору» Косачів. Вона була свідком і учасником подій, що змусили рідних Лесі Українки в 1943 р. назавжди залишити Батьківщину. Олеся, так у сім’ї називали Ольгу Юріївну, разом з дітьми та мамою пережила лихоліття Другої світової війни, і через табори Ді Пі емігрувала в 1949 р. до США. Жила в м. Піскатавей штат Нью-Джерсі.

З 1988 р. розпочалося листування між О. Сергіїв і Т. Скрипкою. Кожен лист від Ольги Юріївни переконував луцьку дослідницю в тому, що існує майже не знаний архів родини Косачів. Його впродовж десятиліть на чужині берегла Ізидора Косач-Борисова, а по її смерті в травні 1980 р. хранителькою цього « скарбу» стала О. Сергіїв. «Все, що у мене є, що мама зберегла, – все належить Україні», – писала в одному зі своїх листів до Т. Скрипки й запрошувала до себе у гості. Поїздка відкладалася, але Тамара Скрипка розпитувала-розшукувала тих, хто міг би зустрітися з Ольгою Сергіїв у США. Така нагода трапилася М. Г. Жулинському, який 1988 р. вирушив у наукове відрядження. «За рекомендацією Тамари Скрипки, – згадує Микола Григорович, – я відвідав 1989 року Ольгу Сергіїв у її будинку в м. Піскатавей неподалік Нью-Йорка. Невеличкого зросту, сухенька, швидка, гостра на слово, з чудовою пам’яттю, ця жіночка 75 років зберегла все, що лишилося від її тітки Ольги Петрівни і матері, та радо передала мною до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України унікальну збірку фотооригіналів і меморіальних речей Лесі Українки та її родини».

В листопаді 1989 р. в Музеї Лесі Українки Луцького державного педагогічного інституту відбулася знакова для України подія. Вперше 74 світлини з архіву родини Косачів були представлені на виставці «Повернення… Леся Українка та її родина в унікальному зібранні фотооригіналів середини ХІХ – початку ХХ ст., подарованому Ольгою Сергіїв із США», яку підготували Тамара Скрипка та Оксана Марковська.

Час вимагав розповісти правдиву історію про долю рідних Лесі Українки. Виставка «Повернення…» відкрила інформаційний простір для матеріалів про трагедію родини. Завдяки публікаціям Т. Скрипки волиняни зачитувалися фрагментами з «Хронології життя та творчости Лесі Українки» Ольги Косач-Кривинюк; знайомилися зі спогадами Ізидори Косач-Борисової та ін.

Пам’ятним для Волині став 1991 р.: у лютому до 120-річчя від дня народження Лесі Українки відбулася міжвузівська науково-теоретична конференція «Леся Українка. Особистість. Творчість. Доля», а вересень цього ж року зібрав у Луцьку учасників Міжнародного симпозіуму «Леся Українка і світова культура». Відомі україністи – Лариса Онишкевич (США), Ліда Терзійська (Болгарія), Мікулаш Нервли (Словаччина), Ярослав Розумний (Канада), Степан Козак (Польща), Тарас Гунчак (США) та інші, відвідавши музей Лесі Українки, зауважили у книзі відгуків: «Хай музей стане Центром Волинського Лесезнавства».

Про неперервність традицій спілкування науковців свідчать започатковані в 1996 р. щорічні наукові читання та семінари, міжнародні конференції. Хронологія цих подій знайшла своє відображення як в основному, так і науково-допоміжному фондах музею.

Незмінний інтерес відвідувачів до життя та творчості Лесі Українки, історії родини Косачів сприяли оновленню музейної експозиції. Робота над цим проектом розпочалася за ініціативи Надії Сташенко в червні 2003 р.

23 лютого 2004 р. відбулася презентація нової експозиції, основу якої склали розділи:

  • І. «Працівники на ниві українства»: історія роду Драгоманових-Косачів.
  • ІІ. «Надія – їй же першу пісню я співала»: Леся Українка та родина Косачів у Луцьку.
  • ІІІ. Волинські дороги Косачів.
  • IV. Леся Українка та її доба.
  • V. «Пісні коханого волинського краю»: український фольклор у записах і дослідженнях Лесі Українки, Олени Пчілки, Ольги Косач-Кривинюк, Климента Квітки.
  • VІ. Дивоцвіт «Лісової пісні».
  • VІІ. Наука про Лесю Українку: становлення, розвиток, перспективи.
  • VІІІ. Рідні «по крові і духові»: історія та трагедія родини Косачів.

Художні виставки стали невід’ємною частиною роботи музею. Надбання художнього фонду музей представляв у своє двадцятиліття в 2005 р. На виставці експонувалися малюнки племінника Лесі Українки – Юрія Косача; живописні полотна сучасника письменниці, ілюстратора журналів «Рідний край» і «Молода Україна», які видавала Олена Пчілка – Андроника Лазарчука; мистецькі роботи українських художників – О. Байдукова, К. Борисюка, Л. Медвєдя, Л. Іванової, С. Байдукової, В. Жупанюка, Л. Хведчука, М. Шамрили, В. Литвина, В. Кирилкова, А. Клімова, К. Якубека та ін.

Музеєві Лесі Українки Волинського національного університету таланить на щедрих людей. Саме їхні дарунки формують основний фонд музейного зібрання.

В грудні 2002 р. львівська дослідниця Марія Вальо подарувала музеєві першодрук збірки «Відгуки» Лесі Українки з особистої бібліотеки Марії Фуртак-Деркач (1896 – 1972) із підписом власниці – «Марійка Фуртак». Це їй у далекому 1943 р., О. Косач-Кривинюк залишила частину безцінного архіву письменниці, а вже 1947 р. вийшли друком «Неопубліковані твори Лесі Українки» з передмовою М. Деркач. Разом зі збіркою до музею надійшли рукописні матеріали М. Деркач.

В 2004 р. професор ВНУ Мирослав Кратко передав до музею поетичну антологію «Українська муза», що вийшла друком у Києві 1908 р. заходами та за редакцією О. Коваленка. У виданні вміщено твори Лесі Українки та Олени Пчілки з короткими довідково-біографічними матеріалами про письменниць.

«Літературно-науковий вістник» та «Стародавня історія східних народів» Лесі Українки поповнили музейну колекцію раритетів завдяки Євгенові Сверстюку в 2008 р. Як відомо, підручник з історії стародавнього Сходу, Лариса Косач писала живучи в Луцьку та Колодяжному впродовж 1890 – 1891 рр., для навчання молодших сестер та брата. Рукопис книги довгі роки зберігала О. Косач-Кривинюк, яка й видала її у Катеринославі в 1918 р. Особливим є видання «Літературно-наукового вістника» за 1913 р. Це число присвячене письменниці та має посвяту: «Незабутній пам’яти Лесі Українки присвячує Редакція «Літературно-Наукового Вістника», котрий вона стільки літ прикрашувала своїми творами ».

У вересні 2011 р., музейна колекція збагатилася ще однією книгою «Літературно-наукового вісника». Число часопису, що вийшло в січні-березні 1912 р., нині безцінна рідкість, адже саме тут вперше опубліковано драму-феєрію «Лісова пісня» Лесі Українки. Цей дарунок музеєві Лесі Українки ВНУ зробив відомий український письменник і громадський діяч Іван Драч.

Єдиний на Волині примірник «Співомовок Степана Руданського», що вийшли друком у Києві 1880 р. під видавничим криптонімом «Н-й Г-ъ Волынський» подаровано «Фондом Ігоря Палиці – Новий Луцьк» у 2013 р.

Звичайно, найцінніше у фондах музею – рукописи та меморіальні речі Лесі Українки та її близького оточення. В 2007 р. Волинський національний університет імені Лесі Українки придбав для музею п’ять автографів письменниці. Це – листи-листівки Лесі Українки, надіслані в 1911 – 1913 рр. з Єгипту в Кутаїсі до рідних. Три з них адресовано Феоктисті Карповій (названій матері Климента Квітки), яка проживала на Кавказі з подружжям Квіток, два листи написано до Марії Собіневської.

Разом з автографами письменниці до музею надійшли 20 листів-листівок близького оточення письменниці, що датуються 1904 – 1915 рр. Серед них поштові картки від знайомих до Лариси Косач та Климента Квітки, поштівки до М. Собіневської, що адресувалися на ім’я К. Квітки. Всі ці меморії стали справжньою знахідкою, адже про них не згадувалося ні в родинному архіві, ні в дослідницьких студіях про письменницю.

Архіви, як і люди, мають свої долі. Цю істину вкотре підтвердила подія, що відбулася 2 квітня 2009 р. Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України в особі тодішнього голови Ю. Савчука, передала на постійне збереження до Музею Лесі Українки ВНУ архівні документи та меморіальні речі Лесі Українки та родини Косачів, які повернулися в Україну завдяки Тамарі Скрипці.

Власне, це ще одна частина архіву Косачів, що її довгі роки берегли Ізидора Косач-Борисова та Ольга Сергіїв. Серед оригіналів – дві фотокартки, що належали Лесі Українці. На одній із них, Леся Українка разом із Ольгою Кобилянською. Це фото зроблене в Чернівцях у 1901р.

Другий знімок – мить життя Лариси Косач вихоплена Юрієм Тесленком- Приходьком, зроблений в Києві в травні 1913 р.

Особливий інтерес становлять меморії родини Косачів: полтавська плахта ХІХ ст., що належала Олені Пчілці; шовкові стрічки Лариси, Ольги, Оксани, Ізидори; авторизовані машинописи Ольги Косач-Кривинюк; спогади та матеріали Ізидори Косач-Борисової, рідкісні фото Оксани Косач-Шимановської, Юрія Косача, Ольги Сергіїв; документи за підписом К. Квітки; матеріали до біографії Оксани Драгоманової та ін.

Чимало цінних експонатів подарувала музейному зібранню Тамара Скрипка. Справжніми скарбами основного фонду є «Народні мелодії з голосу Лесі Українки. Списав і упорядив К. Квітка» (1917 – 1918), «Хронологія життя і творчости Лесі Українки» О. Косач-Кривинюк, «Леся Українка. Твори в 12-ти томах» (Нью-Йорк,1953-1954), «Леся Українка. Вибрані твори» (Регенсбурґ,1946), «Леся Українка. Бояриня» (Торонто, 1971), «Р. Задеснянський. Леся Українка» (1945), «Леся Українка (1871-1971): збірник праць на 100-річчя поетки» (Філадельфія, 1971 – 1980), «Five Russian plays.With one from the Ukrainian» (New-York, 1977), «Spirit of flame. A Collection of the works of Lesya Ukrainka» (New-York, 1950) та інші.

Не менш значущими є надходження, що стосуються Юрія Миколайовича Косача (1908 – 1990). Його редакторська і письменницька праця представлена у виданні «За синім океаном», що виходило в Нью-Йорку з вересня 1959 – по серпень 1963 року. Нині в колекції музею, завдяки Т. Скрипці, зберігається 6 чисел журналу. Діаспорна періодика представлена числами журналів «Арка» (Мюнхен, 1946 – 1947 рр.), «Нові дні» (Канада-Торонто, 1966), «Овид» (Буенос-Айрес, Аргентина, 1950) та ін.

Щедрі дарунки музей отримав і від академіка Миколи Жулинського: «Лісова пісня» (1914), прижиттєві видання творів Юрія Косача та ін.

Завдяки людям, які в різні роки опікувалися музеєм, він став знаним осередком культурного життя Волині.

Виставки:

З фондових матеріалів музею організовано виставки, присвячені Лесі Українці, родині Косачів, діячам культури минулого і сучасного:

  • «Може, то тільки легенда, край той, осяяний сонцем…»: невідомі автографи Лесі Українки (2007);
  • «Стежками подорожей Лесі Українки» (2008);
  • «Із фондів Музею Лесі Українки ВНУ: нові надходження» (2009);
  • «Олена Пчілка та Юрій Косач: перегук поколінь» (2010);
  • «Музей Лесі Українки ВНУ: історія, факти, постаті» (до 25-ліття Музею Лесі Українки ВНУ) (2010);
  • «В піснях наших завжди сіятимуть зорі...»: фольклористична діяльність Лесі Українки, Олени Пчілки, О. Косач-Кривинюк, К. Квітки ) (2011);
  • «Лісова пісня» Лесі Українки в графіці українських художників (спільний проект Музею видатних діячів української культури, м. Київ та музею Лесі Українки ВНУ) (2011);
  • «Леся Українка в національному книговиданні» (2012);
  • «Від дарунка до експозиції: друзі музею Лесі Українки СНУ» (2013);
  • «Волинські образки: українська еліта в документах і матеріалах» (2013);
  • «Шевченкіана родини Косачів» (2014);
  • «Волинський художник Андроник Лазарчук» (2015);
  • «Мій рід не звик ждать крайньої потреби, він завжди й скрізь ішов у першій лаві…»: традиції родинного виховання сім’ї Косачів (2015);
  • «Дякую вам що ми в світі зустрілися»: волинська сага Євгена Сверстюка (2015);
  • «Українка: життя і епоха» (2016);
  • «Місто “Надії”: Луцьк в життєвій і творчій біографії Лесі Українки» (2017);
  • «Товаришки»: Леся Українка і Ольга Кобилянська (2018);
  • «Сестри»: Ольга Косач-Кривинюк (2019);
  • «Наші найлюбіші родичі»: Драгоманови-Косачі в історії української культури (2020);
  • «Історія з історіями, або Повне академічне видання творів Лесі Українки»(2021);
  • «Хай спомин мій між вами буде…»: вечір-спогад про Нестора Бурчака (2021).

Представлення музейної колекції та її історії у публікаціях:

  • Документи і матеріали Лесі Українки та родини Косачів у музеях, установах Волині /Упорядкув. Т. Данилюк-Терещук, Н. Пушкар. Луцьк, 2008.
  • Данилюк-Терещук Т. Олена Пчілка на сторінках видання «Радянська Волинь» (1987–1991) // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. Вип. 17. Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький, 2008.
  • Данилюк-Терещук Т. Виставка «Із фондів музею Лесі Українки ВНУ: нові надходження у Волинському національному університеті» // Леся Українка і сучасність: зб. наук. пр. Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. С. 646.
  • Данилюк-Терещук Т. Виставка «Олена Пчілка та Юрій Косач: перегук поколінь» в музеї Лесі Українки ВНУ // Леся Українка і сучасність: зб. наук. пр. Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. Т.6. С. 657–658.
  • Данилюк-Терещук Т. Музей Лесі Українки Волинського національного університету : історія та сучасність // Леся Українка : доля, культура, епоха : наук. зб. Вип. 1. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. С. 117–184.
  • Данилюк-Терещук Т. З музейних скарбів // Леся Українка : доля, культура, епоха : наук. зб. Вип. 2. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. С. 272 – 274.
  • Данилюк-Терещук Т. Штрихи до портрета Оксани Михайлівни Марковської // Волинь філологічна : текст і контекст. Вип. 13. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. С. 34 –37.
  • Данилюк-Терещук Т. Люди і долі: історія музею Лесі Українки ВНУ імені Лесі Українки // Університетські музеї: європейський досвід та українська практика. Ніжин: Вид-во НДУ імені Миколи Гоголя, 2012. С. 80 – 89.
  • Данилюк-Терещук Т. Видання «Лісової пісні» Лесі Українки у музеях та установах Волині // «Лісова пісня» Лесі Українки в рецепція. Луцьк–Ковель, 2015. С. 45 –70.
  • Данилюк-Терещук Т. «Дякую вам що ми в світі зустрілись…»: до історії фонду Євгена Сверстюка в музеї Лесі Українки СНУ // Волинь філологічна: текст і контекст. Євген Сверстюк – митець і громадянин: зб. наук. пр. Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2016. Вип. 21. С. 280–282.
  • Данилюк-Терещук Т. Виставка, присвячена Євгену Сверстюку. Слово і Час. 2016. № 2. С. 27.

Науково-популярні матеріали:

Участь у регіональних і всеукраїнських проєктах:

  • «Екскурсоводи у відпустці» (2012)
  • «Імена Луцька» (2014)
  • «Вишивка етнографічна»: альбом українських орнаментів Олени Пчілки (2015)
  • «Вишивка в одязі видатних українців» (2020)
  • «Лесі Українці 150» (2021)
  • «Літо в Колодяжному» (2021) та ін.

Відзнаки:

MuzejLU9.jpg
  • 2005 р. – наказом Міністерства освіти і науки України Музею Лесі Українки ВНУ присвоєно звання «Зразковий музей», 2008 р. цей статус підтверджено вдруге.
  • 2009 р. – на Першому всеукраїнському конкурсі громадських музеїв України експозицію Музею Лесі Українки ВНУ визнано кращою серед громадських музеїв України й відзначено І місцем у номінації «Краще експозиційне оформлення».
  • 2012 р. – Постановою колегії управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації № 2/1 Музею Лесі Українки при Східноєвропейському національному університеті присвоєно найменування «Народний музей».