Відмінності між версіями «Музей Лесі Українки»

'''Адреса:'''

'''Телефон:'''

кандидат філологічних наук, старший викладач (за сумісництвом) кафедри '''[[української літератури]]'''

= <span style="color:#A81C07">Загальні відомості:</span> =  

Музейна колекція представлена меморіальними речами родини Косачів, автографами та іконографією Лесі Українки; добіркою прижиттєвих і рідкісних видань творів письменниці; зібранням мистецьких робіт, присвячених Лесі Українці. Створено базові умови для роботи: дві виставкові зали, фондова кімната.

11 вересня 1985 р. урочистості з нагоди відкриття Музею Лесі Українки ЛДПІ, зібрали на Волині чимало гостей. Іван Денисюк, Микола Жулинський, Юрій Щербак, Лукаш Скупейко, Віра Римська, Лариса Іванова та інші залишили в книзі відгуків такі слова: «День відкриття Музею Лесі Українки в Луцьку – світлий, незабутній день. Адже Волинь відіграла вирішальну роль у духовному зростанні Лесі. Саме тут народився її знаменитий девіз – надія! Сподіватись! Тут, у Луцьку, в Колодяжному, вона сформувалася як письменниця, як мислитель всесвітнього культурного діапазону. Волинь у часи Лесі Українки була однією зі столиць української літератури, нашого мистецтва. Музей у Луцьку – один із променів всенародної любові й шани, якою освітлена постать Лесі Українки. Дякуємо організаторам музею, всім тим, хто доклав свою працю і свої таланти до святого діла – звеличення дочки українського народу».

Про життя подружжя Квіток на Кавказі розповіла Марія Собіневська. Вперше вона зустрілася з Ларисою Петрівною Косач у 1902 р. в Києві в домі Карпових. Згодом, разом із Феоктистою Карповою та подружжям Квіток, жила в Грузії. В листах до Оксани Марковської, Марія Собіневська писала: «Лариса Петровна Косач-Квитка любила меня как мать, уважала как человека, хотя и маленького, в 1902 роду и следующие годы до памятного 1913 года. Я помню свою тетю Лесю, которая своей добротой, сердечным отношением и материнской любовью помогла мне стать человеком».

Перші меморіальні речі родини Косачів надійшли до музею 1988 року: план земельних маєтків Мглинського ключа на Чернігівщині за 1917 р.; малюнки Юрія Косача. Ці експонати передала Валентина Болдирєва (1910 – 2000) – родичка по лінії П. А. Косача, а 1989 р. у Олександра Петрова були придбані меблі, що належали сім’ї Ізидори Косач-Борисової.  

Співпраця з дослідниками життя та творчості Лесі Українки, колегами з Києва, Колодяжного, Новограда-Волинського, Ялти дарувала працівникам музею несподівані відкриття.  

Ті ж невтомні пошуки і наукова ретельність, привели працівників музею до Ольги Борисової-Сергіїв (1914 – 2001). Донька Ізидори Косач-Борисової залишилася чи не єдиною з тих, хто міг наблизити сучасників до родового «простору» Косачів. Вона була свідком і учасником подій, що змусили рідних Лесі Українки в 1943 р. назавжди залишити Батьківщину. Олеся, так у сім’ї називали Ольгу Юріївну, разом з дітьми та мамою пережила лихоліття Другої світової війни, і через табори Ді Пі емігрувала в 1949 р. до США. Жила в м. Піскатавей штат Нью-Джерсі.

З 1988 р. розпочалося листування між О. Сергіїв і Т. Скрипкою. Кожен лист від Ольги Юріївни переконував луцьку дослідницю в тому, що існує майже не знаний архів родини Косачів. Його впродовж десятиліть на чужині берегла Ізидора Косач-Борисова, а по її смерті в травні 1980 р. хранителькою цього « скарбу» стала О. Сергіїв. «Все, що у мене є, що мама зберегла, – все належить Україні», – писала в одному зі своїх листів до Т. Скрипки й запрошувала до себе у гості. Поїздка відкладалася, але Тамара Скрипка розпитувала-розшукувала тих, хто міг би зустрітися з Ольгою Сергіїв у США. Така нагода трапилася М. Г. Жулинському, який 1988 р. вирушив у наукове відрядження. «За рекомендацією Тамари Скрипки, – згадує Микола Григорович, – я відвідав 1989 року Ольгу Сергіїв у її будинку в м. Піскатавей неподалік Нью-Йорка. Невеличкого зросту, сухенька, швидка, гостра на слово, з чудовою пам’яттю, ця жіночка 75 років зберегла все, що лишилося від її тітки Ольги Петрівни і матері, та радо передала мною до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України унікальну збірку фотооригіналів і меморіальних речей Лесі Українки та її родини».  

«Літературно-науковий вістник» та «Стародавня історія східних народів» Лесі Українки поповнили музейну колекцію раритетів завдяки Євгенові Сверстюку в 2008 р. Як відомо, підручник з історії стародавнього Сходу, Лариса Косач писала живучи в Луцьку та Колодяжному впродовж 1890 – 1891 рр., для навчання молодших сестер та брата. Рукопис книги довгі роки зберігала О. Косач-Кривинюк, яка й видала її у Катеринославі в 1918 р. Особливим є видання «Літературно-наукового вістника» за 1913 р. Це число присвячене письменниці та має посвяту: «Незабутній пам’яти Лесі Українки присвячує Редакція «Літературно-Наукового Вістника», котрий вона стільки літ прикрашувала своїми творами ».

У вересні 2011 р., музейна колекція збагатилася ще однією книгою «Літературно-наукового вісника». Число часопису, що вийшло в січні-березні 1912 р., нині безцінна рідкість, адже саме тут вперше опубліковано драму-феєрію «Лісова пісня» Лесі Українки. Цей дарунок музеєві Лесі Українки ВНУ зробив відомий український письменник і громадський діяч Іван Драч.  

Разом з автографами письменниці до музею надійшли 20 листів-листівок близького оточення письменниці, що датуються 1904 – 1915 рр. Серед них поштові картки від знайомих до Лариси Косач та Климента Квітки, поштівки до М. Собіневської, що адресувалися на ім’я К. Квітки. Всі ці меморії стали справжньою знахідкою, адже про них не згадувалося ні в родинному архіві, ні в дослідницьких студіях про письменницю.  

Архіви, як і люди, мають свої долі. Цю істину вкотре підтвердила подія, що відбулася 2 квітня 2009 р. Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України в особі тодішнього голови Ю. Савчука, передала на постійне збереження до Музею Лесі Українки ВНУ архівні документи та меморіальні речі Лесі Українки та родини Косачів, які повернулися в Україну завдяки Тамарі Скрипці.

Власне, це ще одна частина архіву Косачів, що її довгі роки берегли Ізидора Косач-Борисова та Ольга Сергіїв. Серед оригіналів – дві фотокартки, що належали Лесі Українці. На одній із них, Леся Українка разом із Ольгою Кобилянською. Це фото зроблене в Чернівцях у 1901р.

Другий знімок – мить життя Лариси Косач вихоплена Юрієм Тесленком- Приходьком, зроблений в Києві в травні 1913 р.

Особливий інтерес становлять меморії родини Косачів: полтавська плахта ХІХ ст., що належала Олені Пчілці; шовкові стрічки Лариси, Ольги, Оксани, Ізидори; авторизовані машинописи Ольги Косач-Кривинюк; спогади та матеріали Ізидори Косач-Борисової, рідкісні фото Оксани Косач-Шимановської, Юрія Косача, Ольги Сергіїв; документи за підписом К. Квітки; матеріали до біографії Оксани Драгоманової та ін.

Чимало цінних експонатів подарувала музейному зібранню Тамара Скрипка. Справжніми скарбами основного фонду є «Народні мелодії з голосу Лесі Українки. Списав і упорядив К. Квітка» (1917 – 1918), «Хронологія життя і творчости Лесі Українки» О. Косач-Кривинюк, «Леся Українка. Твори в 12-ти томах» (Нью-Йорк,1953-1954), «Леся Українка. Вибрані твори» (Регенсбурґ,1946), «Леся Українка. Бояриня» (Торонто, 1971), «Р. Задеснянський. Леся Українка» (1945), «Леся Українка (1871-1971): збірник праць на 100-річчя поетки» (Філадельфія, 1971 – 1980), «Five Russian plays.With one from the Ukrainian» (New-York, 1977), «Spirit of flame. A Collection of the works of Lesya Ukrainka» (New-York, 1950) та інші.

Щедрі дарунки музей отримав і від академіка Миколи Жулинського: «Лісова пісня» (1914), прижиттєві видання творів Юрія Косача та ін.  

= <span style="color:#A81C07">Виставки:</span> =  

= <span style="color:#A81C07">Відзнаки:</span> =

* 2005 р. – наказом Міністерства освіти і науки України Музею Лесі Українки ВНУ присвоєно звання «Зразковий музей», 2008 р. цей статус підтверджено вдруге.  

* 2009 р. – на Першому всеукраїнському конкурсі громадських музеїв України експозицію Музею Лесі Українки ВНУ визнано кращою серед громадських музеїв України й відзначено І місцем у номінації «Краще експозиційне оформлення».

* 2012 р. – Постановою колегії управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації № 2/1 Музею Лесі Українки при Східноєвропейському національному університеті присвоєно найменування «Народний музей».