Акредитація освітніх програм. Сучасний стан, перспективи та досвід країн партнерів
Приєднання України 2005 року до Болонського процесу актуалізувало необхідність створення такої зовнішньої системи забезпечення якості, яка б відповідала Стандартам і рекомендаціям щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG-2015). Однією із головних цілей новаторських законів "Про вищу освіту" (від 01.07.14) і "Про освіту" (від 05.09.17) стало нормативне забезпечення створення та функціонування внутрішніх і зовнішньої систем
забезпечення якості в освіті загалом і вищій освіті, зокрема.
Звісно, абсолютно некоректним буде твердження про відсутність зовнішньої системи забезпечення якості в Україні – держава, несучи відповідальність перед суспільством за якість освіти, послідовно запроваджувала та вдосконалювала окремі процедури забезпечення якості. Основними серед них сьогодні є ліцензування, акредитація та зовнішні інспектування державними установами. Зміни та модифікації цих процедур за останні 20 років обумовлені переважно створенням спеціалізованих інституцій чи перерозподілом повноважень між ними. Більшість документів, які наразі регулюють питання акредитації, створено на виконання застарілих або частково скасованих нормативних актів, орієнтовано на старі стандарти вищої освіти, що суперечать ідеології Закону "Про вищу освіту".
Метою акредитації є оцінювання освітньої програми на предмет її відповідності стандарту освіти, а також спроможності закладу освіти забезпечити досягнення здобувачами освіти передбачених в освітній програмі результатів навчання.
Акредитація освітніх програм та інституційна акредитація покликані вирішити три основних завдання:
- Допомогти ЗВО визначити сильні та слабкі сторони освітньої програми та/або (у випадку інституційної акредитації) системи забезпечення якості й розробити конкретні заходи щодо їх удосконалення.
- Визначити відповідність освітньої програми встановленим вимогам.
- Надати всім зацікавленим сторонам (здобувачі освіти та їх представники, роботодавці, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, місцеві та територіальні громади тощо) інформацію про якість освітніх програм і надійність забезпечення якості у ЗВО.
Акредитація освітньої програми – це процес перевірки та аналізу інформації, що міститься у звіті про самооцінювання (Self-Assessment Report – SAR) та інших документах, а також отриманої під час інтерв'ю із представниками закладу вищої освіти, що ґрунтується на фактичних даних і включає вивчення будь-яких питань, які стосуються якості оцінюваної програми та шляхів її покращення.
Згідно із цим визначенням, акредитація:
- є процесом, не просто даними чи документами;
- є процесом систематичним, тобто таким, що відбувається за певними правилами;
- не обмежується визначенням поточного рівня/стану та встановленням проблем, але включає визначення шляхів покращення освітньої програми.
Процес оцінювання освітньої програми включає три основні складові:
- ознайомлення із документами, які стосуються програми та системи забезпечення якості, їх аналіз;
- консультації з учасниками освітнього процесу та іншими зацікавленими сторонами з метою з'ясування їх оцінки програми (рівня задоволеності програмою) та дієвості системи забезпечення якості, їх бачення слабких місць і шляхів покращення;
- використання результатів аналізу та консультацій для прийняття рішення щодо програми й рекомендацій з її подальшої реалізації.
Органи акредитації та експерти у процесі перевірки керуються наступним:
- основна частина процесу оцінювання здійснюється ініціатором (ЗВО), який готує звіт про самооцінювання освітньої програми та несе відповідальність за якість освітніх послуг;
- дані, які аналізуються, мають відображати результати реалізації програми та функціонування системи забезпечення якості;
- усі аспекти (процеси) реалізації освітньої програми мають бути розглянуті в комплексі, завдання акредитації не зводиться до перевірки дотримання окремих вимог стандартів, а передбачає її оцінювання як єдиного цілого;
- процедури процесу акредитації мають бути відомими та зрозумілими для всіх учасників;
- процедури процесу акредитації мають забезпечити щонайменше з'ясування думок усіх зацікавлених сторін (за можливості, їх безпосередню участь в оцінюванні);
- забезпечення якості у ЗВО залежить від рівня культури якості в ньому, а також від очікувань студентів та інших зацікавлених сторін;
- експерт є зовнішнім оцінювачем, а не ревізором чи інспектором. Його завдання не вичерпується констатацією наявності документів чи формальної відповідності кількісних показників, а полягає у визначенні необхідних для покращення якості заходів та у спонуканні ЗВО до прогресу у своїй діяльності.
Відповідно до цього, вважається, що:
- гарант (комітет) програми та ЗВО зацікавлені у вдосконаленні освітньої програми та системи забезпечення якості, не приховуватимуть їх слабких сторін чи боятимуться надати інформацію;
- інформація, що надана й документально підтверджена ЗВО, є фактично правильною, якщо не має підстав для протилежної оцінки.
Перелік критеріїв для акредитації, запитання для аналізу та орієнтовний перелік документів, що підтверджують їх виконання:
Критерій 1. Право на акредитацію освітньої програми.
Критерій 2. Створення освітньої програми, визначення компетентностей і результатів навчання.
Критерій 3. Навчальний план, його структура, навантаження та забезпечення можливості академічної мобільності здобувачів освіти.
Критерій 4. Умови допуску до освітньої програми.
Критерій 5. Викладання та навчання. Академічна підтримка здобувачів освіти.
Критерій 6. Оцінювання здобувачів освіти.
Критерій 7. Науково-педагогічні й педагогічні працівники.
Критерій 8. Матеріальне забезпечення.
Критерій 9. Фінансове забезпечення.
Критерій 10. Внутрішня система забезпечення якості.
Критерій 11. Повнота нормативного забезпечення та публічна інформація.
Критерії мають бути застосовані ЗВО у процесі підготовки звіту про самооцінювання, а також експертами із зовнішнього оцінювання якості вищої освіти у ході проведення акредитаційної експертизи. Аналіз критеріїв дозволяє ЗВО визначити сильні та слабкі сторони освітньої програми, сприяє детальному оцінюванню її якості, визначенню основних напрямків її покращення та посилення студентоцентрованості навчання.